Алеся Жыткова: Не здавайцеся і працягвайце пісаць палітвязням!

У рэдакцыю нашага радыё напісала Алеся Жыткова з Украіны. Яна расказала пра тое, што ў яе сям’і ажно двое палітвязняў – гэта яе муж Кім Самусенка і ягоны брат Аляксей. Абодва зняволены ў Менску на Валадарцы. Спадарыня Алеся расказала пра важнасць напісання лістоў палітвязням і дала парады, якія будуць карыснымі многім.

Ніжэй падаем варты ўвагі ліст, які напісаны па-украінску:

„У моїй сім’ї двоє політв’язнів – мій чоловік Кім Самусенка та його брат Олексій. Вони знаходяться на Володарці уже майже 10 місяців. За цей час я написала багато листів як своїм рідним, так і друзям, приятелям та раніше незнайомим людям. Наприклад, лише своєму чоловікові я написала вже 177 листів.

Вважаю, що можу дати низку порад про листування з в’язнями сумління. Насамперед варто зазначити, що якщо Ви листуєтеся з політв’язнем – Ви листуєтеся також і з цензором, через якого проходить уся кореспонденція, і це накладає певний відбиток на тематику розмов. Саме час згадати про езопову мову. Якщо Ви особисто знайомі із людиною, якій пишете, обов’язково виразіть це у листі («говорила з твоєю мамою…», «а, пам’ятаєш, як минулого року…»). Так стане зрозуміло, що не передавати ваш лист особливого сенсу немає – Ви все одно продовжите писати.

Якщо говорити про переписку з незнайомцями, я вважаю, що більш ефективним є постійне написання листів певним людям – оскільки чим більше листів від вас конкретній людині, тим більше шансів, що вона їх отримає. Не здавайтеся, коли довго не отримуєте відповідь, продовжуйте писати! Також людина може отримати ваш лист, але не матиме настрою відповісти. Пишіть далі!

Буде дуже добре, якщо Ви зробите копію листа (сфотографуєте чи, можливо, Ви взагалі напишете у текстовому редакторі) – тоді на волі Ви зможете усе показати своєму другові по переписці, якщо до нього/неї ваші листи не дійшли. Крім цього, для родичів політв’язнів дуже важливо, що їх рідних підтримують – часто добрі люди показують мені кореспонденцію, яку відправляють, і це дуже гріє душу. Багато людей зараз виїхали з Білорусі. У такому випадку можна просити когось у межах країни відправляти ваші листи та фотографувати відповіді на них. Також можна скористатися спеціальними інтернет-ресурсами для відправки листів в’язням.

Яких тем у листах варто уникати? Не пропустять листи із нецензурною лексикою або жаргонізмами. Зрозуміло, що листи про суспільно-політичну ситуацію не пропустять. Також можуть не пропустити листи, в яких Ви описуєте факти та новини про інших в’язнів. На жаль, ми не можемо вплинути на ставлення цензора до написаного, залишається лише писати якомога частіше.

Про що пишу я? Своїм рідним я пишу про те, як у мене справи – подробиці, які зазвичай цікаві близькій людині. Багато пишу про доньку Ладу. Їй зараз 1, 4 роки – Кім фактично незнайомий із дочкою та вже пропустив низку важливих досягнень доньки (перше слово, перший крок), тому я багато розписую про усі її нові знання та вміння. Пишу свої роздуми, враження від подій, детально описую поїздки, зустрічі з друзями або на історичну тематику (оскільки я історик і науковець). Тобто створюю «ефект присутності». Постійно передаю усі привіти та щирі слова, які люди кажуть про моїх близьких – це дуже коштовно та важливо, і кожне слово підтримки на вагу золота. Незнайомцям спершу розповідаю про себе та про свої захоплення, а далі вже знаходяться теми для діалогу.

Я завжди пишу оптимістичні та добрі листи, дарую шматочок тепла та радості. Ми можемо обирати, як ставитися до тієї чи іншої події, і я обираю помічати в першу чергу хороше у нашій «пригоді». Я завжди пишу те, що думаю. А думаю я, що скоро вищевказані поради будуть не потрібні, ми обнімемося на волі із нашими рідними, друзями та новими приятелями!”.